Вы здесь: Главная > Студенческая страничка > Психологізм у романі Джейн Остін “Гордість та упередження”

Психологізм у романі Джейн Остін “Гордість та упередження”

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Основні напрями наукових досліджень творчості Джейн Остін.

  1. Творчість Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХ ст. 5
  2. Особливості проблематики роману Дж. Остін «Гордість та упередження». 10
  3. Особливості структури роману Дж. Остін «Гордість та упереджен-ня» 12

Розділ 2. Типологія психологічних елементів у романі Дж. Остін «Гордість та упередження»

  1. Специфіка діалогу у романі Дж.Остін «Гордість та упередження» 16
  1. Особливості пейзажу у романі Дж. Остін «Гордість та упередження» 20

Висновки 22

Список використаної літератури 24

ВСТУП

Одне із важливих місць серед творчого доробку прекрасних представниць літературного мистецтва справедливо належить зворушливим та реалістичним романам Джейн Остін. Творчий спадок письменниці становлять шість завершених романів. Джейн Остін не здобула великої слави за свого життя. Протягом півстоліття після смерті її читали мало, хоча почала утворюватися група палких шанувальників. Увага до Остін відродилася в кінці дев‘ятнадцятого століття й кількість літературних публікацій присвячених аналізу її творчості, зросла, продовжуючи зростати й досі. При цьому сприйняття художньої спадщини цього автора по закінченні вже майже двох століть закономірно змінюється в бік виявлення морально-філософського змісту. Співзвучність творів Джейн Остін найгострішим проблемам сучасної цивілізації обумовлює затребуваність досліджень, звернених до «загальнолюдської складової» її творчості, і сьогодні, на початку XXI століття.

АКТУАЛЬНІСТЬ даної роботи визначається своєрідним художнім вирішенням у творчості Джейн Остін пріоритетних для сучасного літературознавства морально-етичних проблем у руслі загальнолюдських цінностей. Актуальним і затребуваним дослідження стає також і в аспекті діалогу культур, що дозволяє порівнювати класові картини світу автора.

МЕТА даної роботи у тому, щоб розкрити характеристики ментальності дворянства Англії в ХVІІІ-ХІХ сторіччя, які знайшли себе в романі, з’ясувати психологічні елементи у романі.

Для досягнення заданої мети поставлено такі ЗАВДАННЯ:

  • проаналізувати наукову літературу щодо творчості Дж. Остін;
  • визначити проблематику та структуру роману Дж. Остін «Гордість та упередження»;
  • проаналізувати специфіку діалогів роману Дж. Остін «Гордість та упередження»;
  • проаналізувати особливість пейзажу роману Дж. Остін «Гордість та упередження».

ОБ’ЄКТ даного дослідження роботи є роман Джейн Остін «Гордість та упередження» у перекладі з англійської І. Гуровой.

ПРЕДМЕТОМ даного дослідження являється роман «Гордість та упередження».

РОБОТА СКЛАДАЄТЬСЯ З Вступу, Розділу 1 та трьох його підрозділів, Розділу 2 та двох його підрозділів, Висновків та Списку використаної літератури.

Розділ 1. Основні напрями наукових досліджень творчості Джейн Остін.

  1. . Творчість Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХ ст.

Джейн Остін (Jane Austen, 1775-1817) – одна з найвідоміших постатей в англійській романістиці першої половини ХІХ століття. Вальтер Скотт вважав її засновницею жанру сучасного роману. Перу Джейн Остін належать шість значних завершених текстів: «Розум та чутливість» (1811), «Гордість та упередження» (1813), «Менсфілд-парк» (1814), «Емма» (1816), «Докази розуму» (1817), «Нортенгерське абатство» (1818). У наш час твори літераторки користуються величезною популярністю: їх неодноразово перевидавали, перекладали іншими мовами, інсценізували, екранізували. У Всесвітній мережі існує спільнота шанувальників Джейн Остін, для яких вона є культовою фігурою.

Творчість письменниці викликає значний інтерес у літературознавців ХХ – початку ХХІ століття. Шлях Джейн Остін до визнання був непростим. Її літературна репутація формувалася поступово. Рецепція романів письменниці на ранніх етапах – у ХІХ столітті, до 1870 року, репрезентована фрагментарно: це, скоріше, не систематичні літературні огляди чи портрети, а стислі читацькі відгуки, рецензії, згадки в листах і щоденниках, коментарі на полях книжок. Британські літературознавці дбайливо збирають і узагальнюють критичну спадщину стосовно творчості Джейн Остін. Одне з найбільш авторитетних видань – це двотомник 2005 року «Джейн Остін. Критична спадщина», упорядкований Б. С. Саутемом (B. C. Southam), що вийшов у рамках серії «The Critical Heritage», що охоплює на сьогодні творчість близько 20 знаних авторів. Рання критична рецепція прози Джейн Остін повинна розглядатися в контексті тогочасних літературних дискусій: про можливості жанру роману, про особливості творчості жінок, про сатиру в художньому творі тощо.

Джейн Остін, хоч і вважалася «модною» авторкою за життя, проте заслужила лише на кілька невеликих рецензій, що переважно зводилися до переказу сюжетів і переліку головних героїв її романів. Відомі схвальні відгуки про тексти інтелігентних читачів того часу: Шерідана, Воррена Гастінгса, Аннабелли Мілбенк, міс Мітфорд, Генрі Крабба Робінсона, які відзначали безумовний талант, майстерність створення характерів і специфічний гумор Остін. Рецепція окремих романів була неоднорідною: якщо «Гордість та упередження», «Емма» сприймалися як справді талановиті твори, то «Менсфілд-парк» був практично замовчуваним. Відомо, що Джейн Остін цікавилася думками про власні романи, колекціонувала й записувала читацькі відгуки про них, що компенсувало брак професійної критики. Найважливіші оцінки романів подали Вальтер Скотт у рецензії на «Емму» 1815 року у «Quarterly Review» та архієпископ Вейтлі (Whately) у літературному огляді в тому ж виданні в 1821 році. Обидва критики закликали до серйозного сприйняття її творів і побачили в Джейн Остін творця сучасного роману. Ці відгуки заклали фундамент для подальшої критики прози авторки у 18201870х роках.

Історія англійської жіночої літератури зароджується у XVII ст. Першою письменницею - романісткою цього напряму дослідники вважають Афру Бен. Натомість література XVIII ст. залишається загалом зорієнтованою на представників сильної статі. Хоча саме в цей період працюють такі відомі письменниці як Клара Рів, чи Енн Редкліф. Лише в XIX ст. формується традиція жіночого літературного мистецтва. Англійські жінки письменниці завдяки своїй наполегливості та самовідданій праці займають провідні позиції у літературному процесі XIX ст. Їх вагоме художнє слово визначає загальний напрям літературного розвитку. Англійська література вікторіанської епохи була б неповною без імен Джейн Остін, сестер Шарлоти та Емілі Бронте, Джорджиї Еліот та Елізабет Гаскел.

Проте творчість Джейн Остін виділяється на тлі цієї закономірності. Принципи її творчого методу ґрунтуються на безпосередньому запереченні романтичної естетики на етапі її становлення, письменниця починає свій шлях на літературній ниві з гострої полеміки з представниками сучасних їй літературних шкіл: епістолярним романом, готичною школою, преромантиками і романтиками. Полеміка стосувалась проблем людської природи, людської душі. Романтики підпорядковували все принципу особистості, її індивідуальності, неповторності, невичерпності, неоднозначності. Для творчості романтиків був характерним культ індивідуальності, їх герой «піднімається» над натовпом, бездуховною масою, його навіть неможливо засудити за етичними нормами прийнятими у сучасному авторці суспільстві. Джейн Остін мала власне, цілком відмінне бачення цих проблем. Її не цікавили надмірні пристрасті, абсолютне зло, романтична помста. Письменниця відкриває англійській літературі поезію та правду повсякденності, прототипи для своїх персонажів вона знаходить серед своїх друзів, вона досконало знає їх проблеми, почуття, переживання, вона розуміє і зображає сховане під спокійною, по вікторіанськи стриманою повсякденністю життя людської душі, спокійної і бурхливої, трагічної та меланхолійної, словом такої мінливої жіночої душі.

Творчість Джейн Остін стала зв’язуючою ланкою між спадщиною просвітників і новою хвилею реалізму. Вона називала себе ученицею Філдінга, Річарсона, Каупера, С.Джонсона, Стерна. Письменниця висміювала епігонів сентименталізму (Маккензі, Шарлоту Сміт), які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання.

У 1820-1870-х роках,встигла змінитися літературна мода. Читачі захоплювалися романами з життя вищого світу Бульвер-Літтона і Дізраелі, на тлі яких письмо Джейн Остін виглядало дещо «старомодним». У середині ХІХ століття в англійській літературі яскраво спалахнули зірки Чарльза Діккенса та Вільяма Мейкпіса Теккерея, а пізніше Ентоні Троллопа та Джордж Еліот, які так само затьмарили славу письменниці. Змалювання широких, панорамних картин життя вікторіанської Англії було цікавішим для публіки, що призвело до ігнорування романів Джейн Остін, які камерно зображували сфери приватного, сімейного побуту середнього класу. Переживання її героїв сприймалися як суто індивідуальні, нетипові, не знайомі більшості читачів. Тому авторка вважалася несучасною.

Щороку аналіз показників продажу літератури у Великій Британіїї засвідчує незмінний інтерес читачів до класичних творів жанру «жіночого роману» Дж. Остін, яка мала значний вплив на розвиток англійської літератури, з притаманною англійцям іронією зображувала соціальне життя середнього класу, типові психологічні портрети героїв, їх почуття та сімейні стосунки.

Внесок Джейн Остін у літературу влучно охарактеризував В. Скотт: «Творець сучасного роману, події якого зосереджені довкола повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства». Одначе Скотт був одним із тих небагатьох, хто поціновував романи Остін за її життя. Визнання прийшло до неї значно пізніше, і пов'язане це було з тим, що Остін багато в чому випередила свій час, її романи, в яких відобразилися притаманні Остін розуміння людських стосунків і «глибокий такт, з яким вона малює характери», - зазначає В. Скотт [1,510], відрізнялися від романтичних творів її часу.

м не була властива атмосфера незвичного, екзотичного, таємничого. Вони були пов'язані з традиціями пізнього англійського Просвітництва, їхній витончений психологізм, як свідчить наступний літературний розвиток, був призвістям прози майбутніх десятиліть. І тому невипадково, що справжнє відкриття Остін сталося значно пізніше від того часу, коли були написані та видані її книги. Але водночас Остін була дочкою своєї епохи, шанувальницею Дж. Н. Г. Байрона, і дух романтичних поривів та бунтарства був їй притаманний. Він проявився у неспокої духу її героїнь, невдоволених своєю долею, у їхній меланхолійності, гостроті розуму й іронії. Схожими властивостями була наділена й сама письменниця.

Достовірних свідчень про життя Остін збереглося небагато. Папери, що зосталися − письмові свідчення її короткого життя, − були спалені її сестрою, залишилися лише поодинокі. С.Моем у своєму есе про Остін зауважив: «У міс Остін був гострий язичок і рідкісне почуття гумору», «Джейн безпомилково згадувала в людях глупство, претензії, афектованість і нещирість, і до її честі слід сказати, що все це звеселяло її, а не завдавало прикрощів» [1,510]. Вона писала про найбуденніше, про те життя і тих людей, які її оточували. «На той час в Англії були сотні родин, які жили таким тихим, одноманітним і пристойним життям; чи не диво, що в одній із них, ні з того ні з сього, з'явилася високообдарована письменниця?»,- зазначає С.Моем[1,510].

Серед англійських письменників XX ст. шанувальниками Остін були В. Вулф, С. Моем, Ґ. К. Честертон, Р. Олдінгтон, Дж.Б. Прістлі; до числа своїх учителів її зараховував О. Форстер. «Вона проста і природна, як сама природа», − писав про Остін Честертон. «Їй притаманні особлива довершеність і досконалість», − зазначила Вулф. «Її хвилюють не абстрактні принципи, а щастя людей», − каже про Остін сучасний англійський літературознавець А. Кета. [2,348].

Кращий роман Джейн Остен – «Гордість та упередження». «Я пишу про кохання і гроші. Про що ж іще можна писати?»,–каже письменниця[2,345]. Роман «Гордість та упередження» – блискучий приклад соціальної комедії, що базується на зіткненні двох понять: класова різниця між аристократом Дарсі, дворянином Бінглі та родиною Беннет. Письменниця зосереджує увагу на тому, як соціальні розбіжності впливають на кохання молодих людей. Конфлікт роману полягає у зіткненні холодної аристократичної гордості з інстинктивною жіночою упередженістю. Він слугує основою витончених діалогів. Не дивлячись на зовнішню легкість та сатиричність роману, в ньому є й трагічні нотки. Це й переживання дівчат щодо різниці у соціальному стані, і розповіді про невдалі шлюби та причини цього, роздуми про життя самотній «старих дів».

1.2.Особливості проблематики роману Дж. Остін «Гордість та упередження»

Романи Джейн Остін обговорювали в контексті дискусії про романтичну літературу. Сприйняття її творів залежало від «художнього темпераменту» читачів і критиків. Так, прозу Джейн Остін тлумачили як голос розуму, моральної розсудливості і пристойності – саме за ці якості її хвалили у часописі «The Athenaeum» (1833). Віконт Морпет (Morpeth) у виданні «The Keepsake for 1835» висловив захоплення класичною «августинською» манерою письменниці, що заклало підвалини майбутнього міфу про бездоганність Остін. Видання «Edinburgh Review» (1839) зайняло проміжну позицію, балансуючи між «романтичними» та «августинськими» поглядами. Авторці Гаррієт Мартіно (Harriet Martneau) приписували більшу красномовність і поетичність, а Джейн Остін – більш вишукану завершеність задуму та велику увагу до правдоподібності образів [10, 133].

Варто сказати про романи Джейн Остін у контексті проблеми жіночого читання. «Englishwomans Domestic Magazine» у 1866 році рекомендував її твори жіночій аудиторії. Риси її письма описані в таких термінах: «її гумор витончений та доброзичливий, комедія – шляхетна, моральність – елегантна, смак автора – витончений і жіночний» [10, 220]. Співробітник «St. Pauls Magazine» (1870) вважав романи читацьким матеріалом для мислячих та літературно освічених чоловіків більше, ніж для жінок, хоча й наполягав на їх «обмеженості». Вузькість життя та думок у романах, увага до нісенітниць, вульгарності, марноти та ницості звичайного життя розглядаються як ознаки несучасної художньої манери Джейн Остін [10, 237].

Проте в статті місіс Оліфант (Oliphant) у «Blackwoods Magazine» (1870) немає поблажливості та ліберальності. Вона визнає витончену силу, гостроту, вишуканість, самообмеження автора. Місіс Оліфант помічає у Джейн Остін жилку «жіночого цинізму», холодність розуму та ущипливість [10, 221]. Протягом ХІХ століття ми бачимо періодичні спалахи інтересу читачів та критиків до творчості Джейн Остін. Сприйняття її романістики було неоднозначним. Авторку вважали немодною, недосконалою. У той же час інтелігентною публікою схвалювалися її простота, природність і правдоподібність картин життя. В обговоренні творчості Остін критики використовували аргументи, сформовані в літературних дискусіях ХІХ століття. Особлива увага приділялася своєрідності її сатири та іронії, які вважаються характерною рисою творчості Джейн Остін. Авторку починають вважати критиком тогочасного суспільства. Зарубіжна рецепція романістики Остін (французька, американська) була репрезентована спорадично і залишалася повністю залежною від сприйняття її прози в Англії та від неналежної якості перекладів. Підсумовуючи, можна сказати, що ранній період літературно-критичної рецепції творчості письменниці означив ключові проблеми, які повинні були бути розв’язаними критикою кінця ХІХ – ХХ століття.

«Змішані характери» – основний творчий принцип письменниці. Вона не просто показує різні пропорції суміші, а й прослідковує, як зароджується певне почуття, як воно переростає в інше, як в упередженість поволі проникає зацікавленість, як починає працювати серце у пошуках спільного почуття, яке згодом перетворюється на кохання.

«Завдяки своєму неабиякому художньому темпераменту їй вдається цікаво писати про те, що під пером тисячі інших, зовні схожих на неї творців виглядало б смертельно нудним», - зауважив один із найбільш проникливих англійських критиків Г.К. Честертон. [3, 331] «Чому героями Джейн Остін, ми насолоджуємося, кожен раз по-новому, тоді як, читаючи Діккенса, насолоджуємося, але однаково? Чому їх діалоги такі гарні? Чому вони ніколи не акторствують? Справа в тому, що її герої, хоча і не так масштабні, як герої Діккенса, зате організовані більш складно», - підкреслює майстер психологічної прози Е.М. Форстер. Порівняння Джейн Остін з Діккенсом продовжив Р. Олдінгтон. На його думку: «Діккенс володів даром жити життям своїх героїв, і це передавалося його читачам. Похибки смаку, схильність до мелодрами, сентиментальності і карикатурі часто послаблюють його. Дар Остін, можливо, більш скромний і стриманий, зате смак її бездоганний, і він ніколи їй не зраджував».

1.3 Особливості структури роману Дж. Остін «Гордість та упередження»

У романі Джейн Остін “Гордість та упередження” діалоги складають основу твору. Тож невипадково проблемою дослідження є специфіка діалогів розглядуваного художнього твору.

Для художнього стилю письменниці найбільш характерними є виражальні

засоби синтаксису, які ґрунтуються на редукції вихідної моделі, а саме: асиндетон, вставне речення, перерахування. Широке використання асиндетону пояснюється прагненням автора зробити акцент на інформативних фактах. Оскільки розмови у даному романі становлять 70%, то цим способом Остін прагне передати розповідь, котра ведеться від імені одного з персонажів. Вживання вставних речень надає мовленню героїв твору жвавості та природності. Використання еліпсису свідчить про стриманість і стислість висловлювань. Досить часто спостерігаємо випадки полісиндетону , що підкреслює емоційність співрозмовників, прагнення зацікавити співрозмовника своєю щирою розповіддю. Переважаючою частиною стилістичних прийомів синтаксису виступає анафора. Уживання анафори у мовленні головних героїв пояснюється намаганням автора передати неспокій мовця, бажання повідомити щось у вигляді своєрідних блоків інформації. Із кожним разом повторюваний початок фрази набуває більшої виразності та смислового підсилення. Паралелізм, повний і частковий, зустрічається як на рівні структурних частин речення, так і в межах кількох самостійних речень.

У процесі роботи помічено відсутність будь-яких граматичних порушень мовних норм. Зокрема не зустрічається тавтологія, підрядність замість сурядності та ін. Це свідчить про намагання автора зобразити своїх героїв високоосвіченими людьми. Мовлення окремих персонажів характеризується емоційністю та жвавістю, що передається за допомогою різноманітних виражальні засобів та стилістичних прийомів.

Багато дослідників творчості Джейн Остін поряд з вірністю характерів, іронічним стилем автора відзначають майстерність розкриття внутрішнього світу персонажів. Гілберт Кіт Честертон в передмові до обраним роботам письменниці помітив: «Ранні твори Джейн Остін представляють собою величезний психологічний інтерес, більше того здається, ніби в них прихована психологічна таємниця».

Перш ніж говорити про психологізмі у творчості Джейн Остін , хотілося б розібратися в тому різноманітті визначень , які пропонують дослідники. Словник літературознавчих термінів Бєлокурова С.П. дає наступне трактування цього поняття : « Психологізм (від грец. psyche - душа і logos - поняття ,слово) - спосіб зображення душевного життя людини в художньому творі:відтворення внутрішнього життя персонажа , її динаміки, зміни душевних станів , аналіз властивостей особистості героя. Психологізм може бути явним - відкритим ( безпосереднє відтворення внутрішнього мовлення героя або образів, що виникають в його уяві , свідомості , пам'яті, наприклад, «діалектика душі» в творах Л. М. Толстого , В.В.Набокова ) і неявним - прихованим , побаченим в «підтекст» (наприклад, «таємна психологія в романах І. С. Тургенєва, де внутрішній стан персонажів розкривається завдяки виразним жестам,особливостям мови,міміки,тобто зовнішніми проявами психіки)».

Психологізм - особлива манера художнього письма , яку традиційно приписують декільком авторам , в першу чергу до Л.Н.Толстому і М.Ф.Достоєвському з їх « демонстративним » психологізмом , що розкриває процеси формування думок , потім І. С. Тургенєва з його « таємним психологізмом » , що характеризується недомовленістю , і, нарешті , А.П.Чехову з його підтекстовим психологізмом , обумовленим лаконічністю жанру.

Психологізм у літературі - повне, докладне й глибоке зображення почуттів і емоцій , думок і переживань літературного героя , це спроба автора гранично точно описати внутрішній світ героя , наскільки це можливо засобами художньої літератури. Одна з головних привабливих рис художньої літератури - її здатність розкрити таємниці внутрішнього світу людини , висловити душевні рухи так точно і яскраво , як це не зробити людині в повсякденному , звичайному житті . У психологізмі один з секретів довгого історичного життя літератури минулого: кажучи про душу людини , вона говорить з кожним читачем про нього самого. Психологізм - це стильова характеристика літературних творів , в якій детально і глибоко зображується внутрішній світ персонажів , тобто їх відчуття, думки , почуття і , можливо , дається тонкий і переконливий психологічний аналіз душевних явищ і поведінки.

Як жанр, психологічний роман склався до середини XVIII століття. Це твір, де «цілком переважає внутрішня дія, де рухаються не події, а переживання і основним предметом зображення є психічні стани і лірично осмислена природа».

Психологізм « прихований » проявляється шляхом передачі настрою , внутрішнього стану персонажа шляхом паралелізму в зображенні людських почуттів та описів картин природи , природних явищ , стихійних проявів. Такий , так званий , психологічний пейзаж має місце у творчості Джейн Остін.

Таким чином , психологізм як естетичний принцип художнього письма має досить тривалу історію. Прийшовши в літературу на зорі її формування та існуючи спочатку в прихованій формі , він отримав свій розвиток лише з виникненням великих жанрових форм , що дозволили письменникові створювати не статичні персонажі , а складні образи , що живуть повним життям. Ймовірно , тому розквіт психологічного оповідання припав на період становлення і утвердження реалізму .

Розділ 2. Типологія психологічних елементів у романі Дж. Остін «Гордість та упередження»

2.1. Специфіка діалогу у романі Дж. Остін «Гордість та упередження»

Джейн Остін в своїх романах недуже приділяла увагу зовнішньому опису. Такі тонкощі вона залишила романтикам живопису – Бронте, Колріджу, Вордсворту та іншим майстрам пера.

Дослідження стилістичного майстерності Джейн Остін показує, що неабиякий талант дозволив їй створити твір, який і за тематикою і по всій своїй структурі є великим і важливим подією в розвитку англійської реалістичної прози. Майстерне стилістичне майстерність Джейн Остін створює дуже живу, дуже достовірну картину звичаїв, побуту, життя маленького провінційного суспільства.

Мова Джейн Остін відповідає всій раціоналістичній манері її письма. Вона ясна і точна, надзвичайно тонко відтінені окремі значення слова. Разом з тим вона проста. Джейн Остін уникає складних і заплутаних конструкцій, побудова її фрази лаконічна, витончена і недвозначна; вона дуже стримана у вживанні усіляких стилістичних фігур; не виносить літературних штампів і багатозначності.

Основою поетики романів Остін є монолог і діалог з домінуванням останнього. У діалогах роману Остін характери героїв проявляються більш тонко, не прямо, а побічно. Образи Елізабет і Джейн письменниця розкриває через їх бесіди, образ містера Беннета − через його діалоги з місіс Беннет і молодшими дочками, образ Дарсі − через його розмови з Елізабет. Діалог у Джейн Остін служить для характеристики не тільки розмовляючих, але й тих, про кого вони говорять. У романі «Гордість і упередження» прийом взаємо характеристики проявляється дуже яскраво. Думки читача про персонажів, їх характери і навіть про зовнішність складається виключно з розмов і суджень про них інших героїв, які містяться або безпосередньо в діалозі, або переказуються автором. Наприклад, ось як місіс Беннет характеризує Бінглі: «... я від нього в захваті. Він надзвичайно привабливий собою! »Його сестер:«…сестри його − просто чаруючі! Я в житті не бачила більше елегантних убрань!» І містера Дарсі:«Цьому осоружному чоловікові і подобатися навіть не варто. Такий важливий і надутий, уявляючи про себе бозна-що!». Джейн про Бінглі говорить: «розумний, добрий, веселий. І я ніколи ще не бачила подібних манер − стільки свободи і разом з тим як відчувається гарне виховання!». Розмовляючи з Уікхемом, Елізабет називає Бінглі «чарівним, доброзичливим, привабливим»

Розмова між четою Беннет вже з першої сторінки розкриває характери ціх героїв:

- Але, мій друг, вам неодмінно слід відвідати містера Бінглі, як тільки він з'явиться

- Навряд чи я за це візьмуся.

- Але подумайте про наших дівчаток. Ви тільки уявіть собі, як добре одна з них буде влаштована. Ось побачите, як відразу поспішать в Незерфілд сер Вільям і леді Лукас. А заради чого, як ви гадаєте? Вже, звичайно, заради своєї Шарлот - ви ж знаєте, вони не дуже-то люблять відвідувати незнайомих людей. Ви неодмінно повинні поїхати - адже ми самі без цього ніяк не можемо у нього побувати [7,c. 4].

Діалог між містером і місіс Беннет служить також для створення комічного, іронічного ефекту, що є однією з особливостей прямого монологічного та діалогічного мовлення у творі Джейн Остін.

Почувши новину про холостого і багатого сусіда, матуся Беннет вже прийняла позу гончака. Тепер всю її уяву займає питання якою з дочок їй окільцювати сусіда.

Містер Беннет себе характеризує як людину байдужу до всього. У їхньому діалозі відчутно прослизає дратівливість від настоювань дружини та насмішка над нею.

- Їдьтека ви самі з дівчатками. Або пошліть їх одних - це, можливо, буде ще краще. Не те раптом він надумає закохатися в вас адже ви нітрохи не менш привабливі, ніж будь-яка з наших дочок [7,c.6].

- Ви мені лестите, дорогий мій. Колись я й справді була не позбавлена привабливості. Але зараз, на жаль, я вже не претендую на те, щоб вважатися красунею. Жінці, у якій п'ять дорослих дочок, не слід багато думати про власну красу.

- У цих обставинах у жінки не часто залишається стільки краси, щоб думати про неї припадало особливо багато.

Містер Дарсі розкриває свою «гордість» вже на балу. На противагу своєму добродушному другові Бінглі, він веде себе пихато.«-Ходімо, Дарсі. Я повинен змусити вас танцювати, - сказав він, підходячи до свого друга. - Не можу дивитися на те, як ви цілий вечір дурним чином простоювати на самоті. Право ж, запросіть кого-небудь.

- Ні в якому разі! Ви знаєте, що танці не доставляють мені задоволення, якщо я не знайомий зі своєю дамою. А в тутешньому суспільстві - це було б для мене просто нестерпно. Ваші сестри вже запрошені, а крім них в залі немає жодної жінки, танцювати з якою для мене не було б сущим покаранням.

- Я не так вибагливий, як ви! - Вигукнув Бінглі. - Присягаюся честю, я ще жодного разу не зустрів за один вечір так багато гарненьких жінок; серед них є просто красуні! - Ви танцюєте з єдиною гарненькою дівчиною в цьому залі, - сказав містер Дарсі, подивившись на старшу міс Беннет.

- Що ж, вона ніби мила - О, це саме чарівне створіння, яке мені коли-небудь доводилося зустрічати! Але он там, за вашою спиною сидить одна з її сестер. По-моєму, вона теж дуже непогана. Хочете, я попрошу мою даму вас познайомити?

- Це ви про яку? - Обернувшись, Дарсі глянув на Елізабет, але зауваживши, що вона на нього дивиться, відвів очі і холодно сказав: - Що ж, вона ніби мила. І все ж не настільки хороша, щоб порушити мій душевний спокій. А в мене щось зараз немає полювання втішати молодих леді, якими знехтували інші кавалери»[7,с.18].

Внутрішній світ героїв в «Гордості і упередженні» розкривається через пряму монологічну мову, причому тут має значення як зміст, з якого складається уявлення про спосіб мислення героя, його світогляд, так і форма, яка дозволяє судити про темперамент і деяких притаманних героєві особливостях характеру.

Монологічна мова в романі Дж. Остен - це надзвичайно виразний і ємний засіб художнього розкриття образу, що представляє собою єдність таких аспектів, як інтереси та погляди героя, його життєва позиція, а також найтиповіші риси характеру (низькопоклонство Коллінза, безкомпромісність Елізабет, імпульсивність місіс Беннет , іронічність містера Беннета і тому подібне).

Джейн Остін без особливого авторського натиску, використовуючи переважно засоби мовної характеристики, завжди включає індивідуальний для мовлення кожного персонажа словниковий склад, синтаксичний лад, стиль, інтонацію, досягає всебічного розкриття героїв. Індивідуалізація мови дійових осіб служить у Остін одночасно і засобом його типізації, за допомогою якої вона характеризує людей певного соціального вигляду, складу розуму, психології, викриваючи соціально-обумовлені людські пороки.

Ліз Беннет, Дарсі, Шарлота Лукас характеризують себе як люди, що прагнуть збагатити себе читанням і володіють урівноваженим характером і здатністю мислити логічно, відрізняються гармонійністю і довершеністю. Мова героїв, мислячих непослідовно і не зазнають потреби в освіті, так само безладна і путана, як і їхні думки. Така мова місіс Беннет і Лідії Беннет.

Вперше в історії англійської літератури твори прози відзначені настільки очевидним переважанням непрямих засобів характеристики дійсності. Основні функції непрямого аналізу й узагальнення явищ покладені на діалог, який в даному випадку став основою поетики. Джейн Остін не даремно називають майстром діалогу, оскільки за допомогою прямої мови, особливостей виразів і фраз, семантики речень автор малює нам те життя, яке їй самій була так близька і знайома.

  1. Особливості пейзажу у романі Дж.Остін «Гордість та упередження»

Однією з модних тем в літературі ХІХ сторіччя була тема про природу, яка також прийшла разом з літературою - з описом природи в нашумілих книгах. Образні і спочатку «свіжі» описи англійської природи скоро перетворювалися на заяложені фрази і вирази, бо відразу ж запозичувалися буквально всіма: хто зараховував себе і хто реально належав до літературного митця і, як правило, людьми малосприйнятливими або взагалі несприйнятливими до прекрасного.

У романі «Гордість та упередження» майже не зустрінеш опису зелених лісі, блакитних річок, весняного неба чи ще якихось описів природи, якими так грішать романтики. У описі природи, то Остен дуже стримана, лаконічна. Він не приділяє їм багато уваги, в романі вони практично відсутні. Ледве можна нарахувати в романі два десятки описів. Її опису не насичені епітетами, метафорами, та іншими виразними засобами мови. Описи гранично прості і зрозумілі. Вони не хвилюють уяву читача. Лише доводиться здогадуватися про красу Незерфілд-парка, Розінгса, Хартфордшира та інших місць по окремих фраз. Джейн Остен не перебільшує значення природи. Вони наводяться письменницею лише тому що важливі для характеристики психології головної героїні - Елізабет Беннет.

Читаючи роман, ми дізнаємося про самих різних аспектах життя в Англії кордону ХVIII-ХIХ століть: про економіку, політику, соціальному устрої, церкви, інституті шлюбу в ті часи, про звичаї, побут, манерах, одязі. Англійська провінція як ключовий елемент художнього простору роману необхідна для характеристики тієї епохи, для розвитку дії та для більш яскравого комічного ефекту. Немає у Остін описів нарядів, обстановки в будинку, але читач виразно уявляє собі місце походження дій допомогою діалогів і їдких коментарів самої романістки.

Сам опис передмістя досить лаконічно і стримано, Джейн уникає зайвих описів, непотрібних деталей, суворо підпорядковуючи всі елементи розповіді основним його розвитку.

Таким чином, при зовнішньому лаконізмі пейзажних деталей і їх порівняно незначному обсязі в загальній структурі романного розповіді Джейн Остін, вони не тільки створюють загальний живописний і гармонійний фон, але і практично завжди несуть додаткову функціональне навантаження, граючи помітну роль як у розвитку сюжету, так і у поглибленні психологізму персонажів.

ВИСНОВКИ

Отже, Джейн Остен – це письменниця, котра на багато років випередила свій час. Новаторства письменниці проявились у її підході до проблеми характеру, в тому як вона розуміє і показує тонкий та інколи суперечливий внутрішній світ своїх персонажів. Джейн Остен відкриває читачеві правду повсякденності. Прототипами своїх персонажів письменниця обирає друзів, про проблеми та переживання яких вона знала та розуміла.

Внесок Джейн Остін у літературу влучно охарактеризував В. Скотт: «Творець сучасного роману, події якого зосереджені довкола повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства», «глибокий такт, з яким вона малює характери».

Хоча роман цей про звичайності того часу, все ж таки він захоплює своєю реалістичностю. Остін майстерно розкриває ідею «гордості та упередження» кожного з героїв.

Насправді, остіновськіх персонажів не важко зустріти і у наші часи. Ось чому цей роман, який на перший погляд, розповідає буденну історію про життєві перепетії, питання про любов і заміжжя все ж актуальний.

Розглянувши у роботі ментальність, психологізм та стереотипи провінційного англійської середовища можна зробити висновок про соціально-майнові відмінності, що панували всередині класу дворян-провінціалів Англії кінця XVIII - початку XIX століть. У зв'язку з тим, що персонажі роману розглядаються під кутом майнових інтересів, можна виділити такі характерні риси провінційних героїв як обмеженість інтересів, пихатість, безпринципність, низькопоклонство, себелюбство, користь, аморальність. У романі чітко позначене коло проблем, якими живе суспільство англійських провінціалів, влучно підмічені їх недоліки, серед яких найбільш яскраво виділяється снобізм.

Аналіз механізму функціонування стилістичних прийомів показав, що з їх допомогою Джейн Остін змогла створити натуральні характери героїв роману «Гордість і упередження». Наприклад, одним з новаторських прийомів Остін було вживання невласне − прямої мови. Вперше в англійській літературі основою поетики, засобом вираження точки зору автора стає розроблений Остін діалог, який розкриває поведінку героїв, їх психологію, моральний вигляд.

Отже, письменниця не прагнула наповнити свої твори дидактизмом, не ідеалізувала героїв, уникала мелодраматизму - все, що було притаманне прозі її часу. У творах Остін відсутні докладні описи, розгорнуті портретні і пейзажні характеристики, авторські коментарі. Герої романів проявляють себе у вчинках і промовах. Кожен герой Остін є цікавою особистістю. Хоча Джейн Остін і не приділяє увагу подробицями одягу або зовнішності чи інтер’єру, герой розкриває свою особистість шляхом діалогу або внутрішнього монологу. І вже ясно, що він з себе має.

Так, мова чети Беннетів, крім Джейн та Ліз не визиває почуття, що це люди естетично розвинуті, леді Кетрін де Бер – гордовита та скандальна, Коллінз та Уікхем – підступні та жалюгідні.

В основному все розповідь тримає майстерно збудований діалог, який і розкриває поведінку героїв, їх психологію, моральні боріння. Активно використовувала письменниця прийом невласне-прямої мови для характеристики внутрішнього світу героїв, зовнішні деталі, підтекст. Інша особливість романів Остін − іронія, яка проявляється у невідповідності вчинків і промов героїв, в характеристиках, які дає їм автор.

Таким чином у романі розкривається істине зображення нравів, побуту, морально-етичних проблем провінційного суспільства.

Проведений аналіз художньо-літературних методів в романі Джейн Остін «Гордість і упередження» розкриває нам письменницький геній Остін в реалістичному зображенні героїв і подій. є об'ємною і змістовною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Английская литература, 1945-1980 / [А. П. Саруханян, Г. А. Анджапаридзе, Г. В. Аникин и др.] ; Отв. ред. А. П. Саруханян ; Акад. наук СССР ; Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. - М. : Наука, 1987.
  2. Амелина Т.А. Диалог в романах Джейн Остен //Бельский А.А. – Английский роман 1800-1810 годов: Учеб.пособие по спецкурсу для студентов филол. фак. /А.А. Бельский; Редкол.: М.А. Геннель (гл.ред.) и др.; Перм.гос.ун-т им. А.М. Горького – Пермь: ПГУ, 1968. – С. 32
  3. Гениева Е.Ю. Джейн Остен.: Библ. Указ. /Отв. ред. М.В. Чечетко. – М.: Изд-во, 1986. – С. 57
  4. Дубенко О. Ю. Порівняльна стилістика англійської та української мов: посіб. для студ. та викл. ВНЗ/ О. Ю. Дубенко. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 224 с.
  5. Зарубежная литература XIX века: Практикум. М.: Флинта: Наука, 2002.

с. 341-369

  1. Михальская Н.П.  История английской литературы: Учебник для вузов (Гриф УМО). 2-е изд., стер. М.: Академия, 2007.
  2. Остин Джейн Гордость и предубеждение –К.: ЗАО «Комсомольская правда – Украина», 2007. – С. 320
  3. Шолватер Елейн. Феміністична критика у пущі // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно –критичної думки ХХст //  за ред.. М. Зарубінської – Львів, «Літопис», 1996 – 412 С.
  4. Храповицкая Г. Н., Коровин А. В. История зарубежной литературы: западноевропейский и американский романтизм: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Г. Н. Храповицкой. М.: “Академия”, 2007.
  5. Jane Austen: The Critical Heritage. Volume 1. 18111870 / Jane Austen; ed. B. C. Southam. — Taylor & Francis Group, 2005. — 287 p.

Виконала
Колісникова Дар’я Сергіївна, м. Дніпропетровськ

Tags: , ,

Comments are closed.